Коли потрібно збільшувати кістку перед імплантацією зубів?

Імплантація – це золотий стандарт відновлення втрачених зубів. Вона забезпечує не лише високу функціональність, а й чудову естетику. Дозволяє повернути впевненість у собі та комфорт у повсякденному житті. Однак для успішної імплантації потрібна достатня кількість та якість кісткової тканини в зоні установлення. 

Якщо кісткова тканина в ділянці імплантації витончена або атрофована, хірург-імплантолог може рекомендувати попереднє нарощування кістки. Це чітко спланована операція.

Процедура нарощування кісткової тканини або остеопластика стала невіддільною частиною сучасної імплантології. Вона дозволяє ефективно компенсувати дефіцит кісткового обсягу, що виникає з різних причин, та забезпечує довговічність і стабільність результату.

Зменшення кісткової тканини після видалення зубів

Причини атрофії щелепної кістки

Одним із найчастіших наслідків видалення зуба є поступова атрофія альвеолярного відростка — ділянки щелепної кістки, в якій розташовувався корінь зуба.

Кісткова тканина потребує регулярного функціонального навантаження. Коли зуб втрачено, кістка більше не отримує сигналів від жувального тиску, і організм починає "заощаджувати ресурси" — кісткова тканина розсмоктується.

Атрофія особливо виражена:

• при тривалій відсутності зуба (від кількох місяців до кількох років);
• якщо видалення супроводжувалося запаленням, кістою або гранульомою;
• у пацієнтів із хронічними захворюваннями (наприклад, остеопорозом);
• при курінні, що погіршує мікроциркуляцію крові;
• у літньому віці, коли знижується природна регенерація тканин.

У перші 6 місяців після видалення зуба об'єм кістки може зменшитися до 25–30%, а через 1,5–2 роки – до 60% від вихідного рівня. Це призводить до значного зменшення висоти та ширини альвеолярного відростка, особливо на верхній щелепі в бічних відділах, де кістка і так тонша.

Наслідки без відновлення кісткового об'єму

• Зміна характеристик особи. Втрата опори призводить до усунення м'яких тканин, формування зморшок, опущення куточків губ.
• Порушення прикусу. Сусідні зуби можуть нахилятися у бік дефекту, а антагоністи — витягуватися, заповнюючи порожнечу.
• Проблеми з дикцією та жуванням. Недостатня фіксація протезів чи відсутність зубів впливає на мову й ускладнює приймання їжі.
• Поглиблення носогубних складок та зменшення нижньої третини обличчя, особливо у пацієнтів похилого віку.

Крім того, атрофована кістка складніше піддається хірургічній обробці, і чим довше відкладається імплантація, тим складнішим і дорожчим стає лікування. Особливо це актуально для складних рішень, таких як протезування зубів All-on-6. При таких операціях важливо заздалегідь підготувати достатній обсяг кістки для успішної фіксації всієї конструкції.

Показання та обмеження для нарощування кісткової тканини

Коли кісткова пластика потрібна?

Остеопластика потрібна в тих випадках, коли стандартне встановлення імплантатів неможливе без попередньої підготовки кісткового ложа. Показання визначаються на підставі клінічного огляду та результатів комп'ютерної томографії.

Найбільш поширені свідчення:

• втрата зубів понад рік тому;
• анатомічно вузький або низький альвеолярний гребінь;
• надмірно розширені гайморові пазухи (у бічних відділах верхньої щелепи);
• виражена резорбція кісткової тканини після запалень, кіст, пародонтиту;
• планування встановлення довгих чи широких імплантатів у зоні підвищеного навантаження (жувальна група зубів);
• невдалі спроби попередньої імплантації.

Особливо варто відзначити випадки негайної імплантації (одночасної з видаленням зуба). Навіть за такої тактики нарощування кістки може бути рекомендовано для герметичного закриття лунки та збереження обсягу.

Кому не рекомендують проводити процедуру?

Як і будь-яка хірургічна маніпуляція, остеопластика має протипоказання. Вони можуть бути абсолютними чи відносними.

Абсолютні протипоказання:

• онкологічні захворювання;
• імунодефіцитні стани;
• декомпенсовані захворювання крові;
• тяжкі психічні розлади;
• неконтрольований діабет.

Відносні протипоказання (які можна усунути):

• гострі запалення у ротовій порожнині;
• погана гігієна, наявність карієсу чи пародонтиту;
• тютюнопаління (високий ризик ускладнень та повільного загоєння);
• вагітність та лактація.

За наявності відносних протипоказань стоматолог призначає попереднє лікування та гігієнічну підготовку. Це створює сприятливі умови для проведення операції.

Методи збільшення обсягу кісткової тканини

В арсеналі сучасної щелепно-лицьової хірургії кілька видів остеопластики. Їх застосовують залежно від клінічної ситуації:

1. Сінус-ліфтінг — операція з підняття дна гайморової пазухи та заповнення простору, що вийшов, кістковим матеріалом. Застосовується у бічних відділах верхньої щелепи при вертикальній атрофії.
2. Аугментація альвеолярного гребеня — розширення вузького кісткового ложа з використанням трансплантатів і мембран. Дозволяє збільшити ширину та висоту кістки.
3. Поділ гребеня (сплітінг) — метод, у якому вузький альвеолярний гребінь акуратно розшаровується і між стінками вводиться кістковий матеріал.
4. Перенесення аутотрансплантата — забір власної кістки з інших ділянок (частіше підборіддя або гілка нижньої щелепи). Забезпечує максимальну біосумісність.
5. Застосування біоматеріалів — найчастіше використовуються ксенотрансплантати (тваринного походження), алогенні (донорські) або синтетичні матеріали. Вони можуть бути як основою для кісткоутворення, так і каркасом для стабілізації структури.
6. Мембранна техніка (GBR) — використання бар'єрних мембран для ізоляції зони нарощування від м'яких тканин, що сприяє формуванню нової кісткової тканини без перешкод.

У випадках, коли потрібне відновлення значної ділянки, часто використовується кісткова пластина — тонка, щільна структура (найчастіше аутогенного походження), яка фіксується в потрібній області і служить опорою для майбутньої кістки. Вона забезпечує стабільність форми та запобігає колапсу м'яких тканин.

Вибір методу чи їхні комбінації визначається після детальної діагностики, анатомічного аналізу та оцінки загального стану пацієнта.

Етапи підготовки та відновлення після операції

Процедура нарощування кістки вимагає системного підходу, точного планування та суворого дотримання етапів:

Підготовчий етап

• комплексне обстеження: 3D КТ, аналізи, збирання анамнезу;
• санація порожнини рота: усунення всіх осередків інфекції;
• гігієнічна підготовка;
• планування: вибір методу, обсягу, виду трансплантата.

Хірургічний етап

• місцева чи седаційна анестезія;
• розріз та формування операційного поля;
• встановлення матеріалу та фіксація мембрани;
• ушивання рани.

У деяких випадках можливе одномоментне проведення імплантації та кісткової пластики, але частіше остеопластика виконується окремо з наступним періодом приживлення.

Післяопераційний період

• антибактеріальна терапія, приймання протизапальних та знеболювальних препаратів;
• дієта: виключення твердої та гарячої їжі;
• гігієна: м'яке чищення, антисептичні полоскання;
• регулярні візити до лікаря.

Період інтеграції займає від 4 до 9 місяців. За цей час кістковий матеріал заміщується власною кісткою пацієнта. Після підтвердження успішного загоєння можна встановлювати імплантати.

Нарощування кістки — високоефективна процедура, яка дозволяє підготувати щелепну кістку до встановлення імплантатів навіть за вираженої атрофії. Від її якості та точності виконання залежить успіх усієї імплантаційної реабілітації. Сучасні методи остеопластики, доступні в клініці Лукашука, дозволяють відновлювати втрачені зуби навіть у найскладніших випадках.

Якщо ви плануєте імплантацію або у вас діагностований дефіцит кісткової тканини, запрошуємо вас до нас на консультацію. Ми проведемо необхідну діагностику, підберемо оптимальний план лікування та забезпечимо високий рівень професійного супроводу на кожному етапі відновлення.